Tuesday 14 July 2020
Home      All news      Contact us      украинский
24tv.ua - 14 days ago

Три роки без футболу: зірковий екс-наставник Баварії зруйнував кар єру відомого легіонера українського клубу

Інтерв ю Футбол 24 із екс-хавбеком Шальке, Карпат, Фортуни, празької Славії та збірної Грузії. У сезоні 2012/13 атакувальний півзахисник Леван Кенія грав за Карпати – в одному із останніх великих” складів зелено-білих . Хоча тоді не вдалося досягти спортивної мети – пройти кваліфікацію єврокубків, але технічно підкований та елегантний грузин провів сильний сезон і залишив яскраві враження. Тепер, сім років потому, Леван пригадує час у Львові та інші етапи своєї кар’єри. Після травми стосунки з Магатом змінилися – Ти став відомим у Німеччині, граючи за Шальке. Приїхав туди дуже молодим. Озираючись назад, як ти розцінюєш своє тодішнє рішення? – Це досить складне питання, над яким я досі дуже багато роздумую. Рішення приїхати до Німеччини, безумовно, було слушним. З іншого боку, я зробив багато помилок у тій ранній фазі своєї кар’єри. Все почалося з травми. Я переніс три операції і витратив багато часу на реабілітацію, щоб повернутися до належної форми. Загалом це коштувало мені трьох років моєї кар’єри, до того ж саме на найважливішому її етапі: футболіст особливо активно розвивається у віці від 17 до 22 років. Коли я травмувався, мені було 19, і аж у 22 роки я знову був спроможний грати належним чином. Це був найгірший час у моїй кар’єрі. Постійно мова йшла про те, щоб швидко відновити форму, і я багато чого зробив неправильно. – Тобто, у період лікування та реабілітації клуб не сказав тобі чітко, що потрібно, а чого не варто робити? – Загалом сказав, але я прагнув якомога швидше повернутися на поле, і це, звичайно, також було в інтересах клубу. Існував план поетапного відновлення, але я його не завжди дотримувався, бо хотів якнайшвидше досягти мети. У молодому віці мені просто не вистачило досвіду, щоб правильно все оцінити. Мені було 18 років, я перебував у клубі, який грав у Лізі чемпіонів, вони хотіли, щоб я швидко повернувся на поле. Я відчув їхню довіру, але, з іншого боку, мусить бути хтось, хто скаже тобі як молодому гравцеві: Хлопче, так не годиться. У тебе ще немає досвіду, тобі потрібно нарощувати м’язи без поспіху”. У той момент не було нікого, хто б мені це сказав. Тому здавалося, що я якось впораюся, що можу грати, навіть коли відчуваю біль. Я занадто поспішав із навантаженнями, виникли рецидиви, довелося пережити другу операцію, потім третю, і після трирічної перерви, звісно, дуже важко повернутися в гру. – Інші за той час розвиваються, а ти не маєш змоги... – Саме так. Повернувшись через три роки, побачив, що всі вже пішли вперед, і мені якось треба встигати за ними зі своєю тричі прооперованою стопою. Це було для мене найважчим випробуванням, і саме тоді я остаточно зруйнував свою кар’єру. – У ті часи Шальке тренував Фелікс Магат, який для більшості німців є водночас славетним і сумнозвісним. Як у тебе складалося з ним? – Коли я перебував у добрій формі, він був для мене чудовим тренером. Він мені довіряв, давав змогу грати вже у 18 років – 14-15 матчів, я завжди був залучений і почувався справді добре. Коли ж отримав травму, наші стосунки трохи змінилися. У мене ще був біль, а він хотів, щоб я якнайшвидше повернувся до команди. Думаю, нам просто забракло фахівця-медика, який проконсультував би тренера щодо максимальних навантажень для гравця в період реабілітації. Принаймні так мені здається в ретроспективі. Після Суперкубка я розумів, що грати більше не буду : Артур Рудько – про Хацкевича, Шовковського і життя без Динамо Я був тоді настільки молодий, що взагалі не розумів цих речей. Окрім того, ще й не дуже добре володів німецькою мовою, що створювало додаткові проблеми. Поруч із полем повинні бути хороші опікуни – для особливого супроводу молодих гравців. І тоді, 10 років тому, мені цього дуже бракувало. – Яким виявився Магат зі спортивної точки зору? – Магат був для мене кимось дуже особливим. Як тренер, справді хороший – тактично і фізично команда перебувала у найкращій формі. У мене виникла проблема, оскільки я травмувався і грав, не зважаючи на біль, а тренер не розпізнав, що те, що я роблю, є загрозливим для мого здоров’я. Магат сповідував дуже атакувальний футбол, іноді навіть з трьома нападниками. Сила бігу була для нього важливою, щоб ми могли роз єднати наших опонентів за останні 15 хвилин. Рівень був просто неймовірний. У Львові – майже як у Бундеслізі – Наступним етапом після Німеччини стали Карпати. Я пригадую, ти розповідав, що в той час кілька більших клубів проявляли інтерес, але тебе найбільше зацікавили Карпати, оскільки їхня філософія гри підходила тобі. Чи виправдалися твої очікування? – Я саме відновився після своєї травми і мені просто не вистачало впевненості – я виходжу на поле і більше не є тим, ким був раніше. Тож мені видалося дещо ризикованим залишатися в Німеччині, адже рівень у Бундеслізі та в другому дивізіоні дуже високий, вимагає топової фізичної форми, у моєму розумінні – найкращої, яка тільки може бути. Я міркував так: мені б тепер на рік-два спуститися трохи нижче, щоб остаточно зміцніти фізично, досягнути фізичної стабільності і зменшити ризики повторного травмування. Тоді на думку спали Карпати Львів із тренером Ніколаєм Костовим. Я переглянув кілька його матчів, поспілкувався з ним – і мені сподобалося. Карпати грали 4-3-3, дуже атакувально, і це була саме моя ігрова система. Планував затриматися там на 1-2 роки, і опісля, якщо все піде добре, повернутися до Німеччини, щоб там довести, на що я здатен. Отож я приїхав до Львова і цей рік був одним із найкращих у моїй кар’єрі. З тренером все складалося дуже добре, у нас була чудова команда, ми грали в хороший футбол, а вболівальники виявилися просто неймовірними. Це був незабутній рік для мене. – Як тобі Львів? Як там складалося життя? – Чудово, я почувався, як вдома. У нашій команді був ще один грузин [Муртаз Даушвілі]. Усі люди були дуже приємними, місто – прекрасне, з чудовим стадіоном і вболівальниками. На той час у місті була лише одна команда, Карпати, всі шаленіли від футболу. Тебе впізнавали на вулиці, майже як у Бундеслізі. Це дуже гарні спогади. – Якими були твої товариші по команді? – Це була хороша команда, всі дуже симпатичні і професійні: Лукас Перес, який пізніше виступав за Арсенал, Семір Штіліч, Гладкий... Звісно, і Худоб як, капітан команди, також хороший гравець. Він був суперовим хлопцем, справжнім капітаном. Товариський, завжди готовий допомогти, одним словом – приємна людина. – Ти все ще спостерігаєш за українським футболом і за кар’єрами твоїх колишніх товаришів по команді? – Звичайно, я продовжую стежити за клубом у Facebook і час від часу дивлюся за грою. На жаль, життя в Україні зараз непросте. Через війну виникає багато труднощів. Це, звісно, відбивається і на футболі. Раніше Динамо та Шахтар щороку грали у Лізі чемпіонів. Шахтар регулярно виходив до чверть- чи півфіналу, завдяки бразильцям у них була суперкоманда, але зараз це все вже історія. Клубам не вистачає грошей, людям також, і в такій ситуації у певний момент якось зникає бажання, азарт. Багато хто пережив жахливі речі. Ця війна знищила чимало. Я, як грузин, можу це зрозуміти, у нас так було у 2008 році. – Тоді, у 2012-13 роках, ти провів справді сильний сезон. Цікаво, що зліва, здебільшого як вінгер, хоча за своєю природою ти більш схильний до “десятки”? – Так, я б і сам ніколи не подумав, що моє повернення буде таким. З моєю ногою все було гаразд, і це був дуже хороший рік. Дійсно, у Костова я, в основному, був лівим вінгером. Ми завжди грали із сильним пресингом, перехоплювали м яч у суперника на ранній стадії і йшли до воріт. Це дуже добре спрацьовувало в такому поєднанні. Динамо? Подивилися їм в очі і сказали: ми можемо вас перемогти : Жозе Мораіш залишається на зв язку із Карпатами Сьогодні лівоногі гравці здебільшого грають на правому фланзі, щоб потім можна було переміститися у штрафний майданчик збоку. Тоді це було трохи інакше. У будь-якому випадку я можу грати на обох флангах, тож це не мало для мене значення. Але при Костові я завжди перебував ліворуч. У принципі, я насправді “десятка”. Я охоче граю позаду вістря, підбираю м’ячі, розподіляю їх і тримаюся поблизу воріт. Мені подобається робити цей останній пас . Але якщо тренер хоче, щоб я грав праворуч або ліворуч, для мене це не проблема. У Львові був мій найкращий рік: 25 матчів, передачі, голи. Я набрав справді хорошу форму. – Які основні відмінності між роботою і грою у Німеччині та Україні? – Німецький футбол – це вже щось інше. Для мене то одна з найкращих ліг світу: поєдинки, швидкість, сила, тактично перший клас. УПЛ приблизно на один-два рівні нижче – зараз напевно так, а тоді, звичайно, було дещо краще. У Бундеслізі на полі дуже тісно. Суперники з’являються миттєво, всі рухаються дуже швидко. В Україні у вас більше часу, більше місця. У Магата, як я вже казав, багато уваги надавали фізичному аспекту. У Карпатах більший акцент робився на володінні м’ячем, на технічній стороні, і нам, як гравцям, більше дозволялося в плані роботи з м ячем. – Це тебе, напевно, влаштовувало? – (Сміється) Так, саме так. Мені потрібно трохи свободи на полі, щоб грати у свою гру. – Як не дивно, сезон у Львові, де ти так добре зіграв, не став успішним для команди... – Звичайно, результат був невтішним. Ми хотіли пройти кваліфікацію до Ліги Європи, і це нам не вдалося. Тоді багато що пішло не так, і ми не змогли досягти поставленої мети. – Якою могла бути причина? – Я не можу точно пояснити це. Ти думаєш, що це працює, але в підсумку не отримуєш результату. Деякі матчі проти прямих конкурентів були програні практично на останній хвилині, бо траплялося щось дурне. Це футбол. – Врешті-решт президент Димінський заявив, що всіх гравців треба продати. Ти теж був одним із них. Як почувався? – Так, про це теж варто згадати. Ще кількома місяцями раніше вони не хотіли виплачувати зарплатню. Для мене тоді все виглядало таким чином: після того, як пішов Костов, я вже не хотів залишатися в команді без нього, це вже була б зовсім інша ситуація. Тоді я отримав пропозицію із Дюссельдорфа. Довго роздумував, чи варто її приймати, бо з Німеччиною у мене були пов’язаними певні почуття, спогади про мою травму. Тож спочатку мав деякі сумніви і вирішив трохи почекати на пропозиції з якоїсь іншої ліги. Для мене було б варіантом грати деінде в Україні, можливо навіть в Іспанії – тоді це видавалося мені найкращою можливістю. Але зрештою я прийняв пропозицію із Дюссельдорфа і провів там один рік. На жаль, без особливого успіху. Мені знову довелося боротись із травмами. Планую отримати тренерську ліцензію – Майк Бюскенс тоді повернув тебе, правильно? – Правильно. Я працював із Майком в Шальке ще раніше, коли перебував у добрій формі, і він мене знав ще відтоді. Він спостерігав за моїми іграми в Карпатах і сказав: Ти знову досягнув свого рівня .
Отож, я зробив ще одну спробу у другій Бундеслізі. Перші кілька матчів видалися дійсно добрими, але потім знову травмувався. Бюскенс переламав мені кістки . Він забив перший гол в історії українських чемпіонатів Мені довелося зробити паузу, і ви ж знаєте, як це відбувається у Німеччині – конкуренція дуже велика, все ускладнюється. Через кілька місяців Бюскенс пішов із посади, а новий тренер [Лоренц-Гюнтер Кьостнер] мав зовсім інші уявлення. Він хотів привести своїх гравців, звична історія для футболу. Тож мені довелося піти. На жаль. – Коли озираєшся на свою кар’єру, хто з твоїх тренерів особливо сформував тебе? З ким тобі найбільше подобалося працювати? – Ніколай Костов, без питань. Я з ним найкраще ладнав, він надавав мені впевненість, яка необхідна на полі, тож я зумів найповніше продемонструвати свої можливості. – Зараз ти на контракті із грузинським клубом Сабуртало. Чи можеш уявити собі трансфер кудись за кордон, перш ніж завершиш свою кар’єру? – У грузинському футболі, як і повсюди, є великі проблеми через коронавірус. Не було матчів, бракує грошей. Останнім часом я перебуваю у Німеччині, і через 2 тижні у мене закінчиться контракт, який я не збираюсь поновлювати. Зараз дістатися звідси до Грузії не так просто, рейсів немає. Мешкаю у Німеччині, ще відтоді маю тут дім, моя родина теж тут, нам комфортно. Цього року мені виповниться 30, і я сподіваюсь, що за умови уникнення травм, ще матиму 2-3 роки, які хотів би провести на німецьких полях, можливо, у третьому дивізіоні. Зараз я в режимі очікування. – Можливо, і в другій Бундеслізі? – Так, звичайно, це було б непогано. Однак це Німеччина – вони хочуть молодих гравців. Подивимось, у футболі все можливо. Я шукаю шанс для себе, я завжди був борцем. Зараз хочу гідно завершити свою кар’єру. Мені ще є що сказати. – Які твої плани після завершення кар єри гравця? – Планую отримати тренерську ліцензію. З усім тим досвідом, який маю, я, безумовно, можу щось зробити. Я запізнався зі стількома людьми і культурами, розмовляю чотирма мовами, можу це добре реалізувати. І мова футболу скрізь однакова! Зараз грузини знають більше політиків, ніж футболістів – Наскільки важливий футбол для Грузії? – У Грузії зараз усе дещо ускладнилося. Раніше, за часів СРСР, ставлення людей до футболу було таким же, як у ​​Німеччині. Динамо Тбілісі було великим клубом, який вигравав титули. Однак у 1990 році в моїй країні вибухнула громадянська війна, почався занепад. Життя там набагато складніше, ніж в Україні. Грузія – маленька країна, всі один одного знають, і є аж надто багато проблем, які перешкоджають нормальному розвитку футболу. Звичайно, там грають на вулицях, м яч котиться, люди заговорюють до тебе, дивляться Лігу чемпіонів, Бундеслігу та Прем єр-лігу. Але в грузинській лізі стадіони порожні, рівень не підвищується. Звісно, бракує грошей, не хочуть приїжджати іноземні гравці, немає розвитку. – Але у твоїй батьківщині і далі підростають таланти? – У будь-якому випадку талантів багато. Футбольну культуру ми маємо в крові. Але інфраструктури бракує. Перед нами ще багато роботи. Вже кілька років Кобіашвілі є президентом футбольної асоціації. Він завжди намагається щось підштовхнути, але це справді важко. Поруч повинні перебувати професійні люди, організація. Повинен бути автентичний інтерес, але люди в Грузії зараз більше цікавляться політикою (Сміється). Вони знають більше політиків, ніж футболістів! – Талановитим грузинським футболістам завжди було важко здійснити свій прорив за кордон. Яка твоя оцінка, чому так? – Є кілька грузинських гравців, які постійно там виступали, наприклад, Кобіашвілі, Каладзе, Казаішвілі або Іашвілі. Але багато інших не можуть цього зробити, і це часто пов’язане з відмінностями у менталітеті. Це починається з нашого менталітету, який відрізняється від того, що є, приміром, у ЄС. Систематичне навчання, яке існує в Німеччині, також відсутнє. Футболіст росте у Грузії, і він не має тієї стабільності, щоб повністю зосередитися на футболі. Не міг одягнути футболку з Газпромом . Леван Кобіашвілі – про війну з Росією, контракт із Баварією і біль за Україну Коли я приїхав до Німеччини і грав тут у юнацькій лізі А, всі жили лише для футболу, неодмінно хотіли бути професіоналами. І навіть коли цього досягнули, не втрачали азарту, а надалі додавали обертів.
У грузинських гравців часто буває по-іншому. Їм вдається стати професіоналами, після чого вони дозволяють собі трохи розслабитися і думають, що й так зможуть впоратися. Але цього не вистачає, щоб відповідати тому рівневі, який мають Бундесліга, Прем єр-ліга тощо. Там ви повинні щодня викладатися на славнозвісні 120%. Це те, чого нам трохи бракує. Поза тим у нас є багато чеснот: добра техніка, розуміння гри, все є. Однак коли ми зупиняємося у розвитку, то це все просто нівелюється. – Нещодавно грузинські молодіжні команди звернули на себе увагу. Як ти оцінюєш шанси майбутнього покоління у міжнародному футболі? – Молодіжні команди завжди були хорошими в Грузії. У U-17, U-19 ми постійно мали великі таланти. Але потім настає U-20, U-21. І якщо у цьому віці ви залишитесь у грузинській лізі, то не будете розвиватися далі. Але якщо ти у 20 чи у 21 рік приїжджаєш до Бундесліги і там маєш справу з іншими молодими гравцями, то це вже зовсім інша історія. Однак не кожному під силу впоратися з таким завданням. У кінцевому підсумку це вдається лише одному чи двом зі ста талановитих гравців. – Якби ти давав пораду своєму співвітчизнику, який хоче розпочати футбольну кар’єру, то що б сказав йому? – Якщо ти приїхав сюди, до Німеччини чи Бельгії, постарайся швидко адаптуватися – не тільки в плані футболу, але й в усіх сферах життя. Ти повинен жити як професіонал, а в Грузії цього просто немає. Тут зовсім інший світ. Ти приходиш на стадіон, там 30 або 40 тисяч глядачів, трансляції, преса, кожного дня – тренування, тиск, велика конкуренція, є по 3-4 добрих футболісти на кожну позицію, це геть не так, як у Грузії. – Отож, ти насправді зробив правильно, коли переїхав у дуже молодому віці? – Так, по суті це був правильний крок. Просто мені не пощастило. У мене було замало досвіду, і це тоді призвело до проблем із фізичною формою. – У країні, на якій ти зупиниш свій вибір, повинні бути якнайкращі професіональні структури, які тебе в цьому підтримають. – У будь-якому випадку потрібні професійні консультації, щоб поряд був хтось, хто дає тобі поради. За останні 10 років багато що змінилося. Самі гравці стали набагато розумнішими, ніж у мої часи. Якщо ти у 18-річному віці потрапляєш туди, де крутяться великі гроші, ти просто мусиш бути розумним. Мова йде не лише про футбол, але й про твоє оточення, про те, як ти живеш, з якими людьми контактуєш тощо. – Твоя рідна Грузія славиться своєю кухнею і – можливо, навіть більше – чудовими винами. Наскільки міцно ти пов’язаний з традиціями твоєї батьківщини? – Я не любитель випити, тому про вино не особливо можу щось сказати, а брехати не хочеться. Але щодо їжі, це, звичайно, правда. Наша кухня просто чудова, і я раджу всім спробувати її, наприклад, у грузинському ресторані, якщо є така можливість. Проте для спортсменів це не дуже добре, за кілька днів набираєш вагу (Сміється). Насправді багатьом грузинським гравцям доводиться боротися із зайвою вагою, бо вони люблять поїсти чогось “нездорового”, тож треба бути вельми обережним. Для всіх інших грузинські страви – не проблема, дуже смачно! І вино також треба скуштувати – у Грузії дуже давні традиції виноробства. Мартін Діце, спеціально для Футбол 24


Latest News
Hashtags:   

футболу

 | 

зірковий

 | 

наставник

 | 

Баварії

 | 

зруйнував

 | 

відомого

 | 

легіонера

 | 

українського

 | 

клубу

 | 
Most Popular (6 hours)

Most Popular (24 hours)

Most Popular (a week)

Sources