Friday 10 April 2020
Home      All news      Contact us      украинский
24tv.ua - 15 days ago

Мені соромно : як Динамо забило найганебніший гол у своїй історії

Інтерв ю Любомира Кузьмяка із Сергієм Бондаренком про епоху, в якій зароджувався футбол і футбольна журналістика незалежної України. Він був причетним до двох знакових проектів української футбольної журналістики. У середині 90-х з колегами створював унікальну на той момент телепрограму Футбол від УТН , а через багато років був головним редактором епохальної газети Український футбол . Зараз Сергій Бондаренко не має жодного стосунку до футболу, зате знає безліч цікавих історій. Люди плакали: Як ми далі без вас? – У грудні 2017 року вийшов у світ останній номер Українського футболу . Відчували себе капітаном корабля, який іде на дно? – Я був капітаном, який залишився практично наодинці. Хоча не можу не відзначити п’ятьох людей, які працювали до кінця: журналісти Сергій Талимончик, Олександр Трав’янка, Володимир Баняс, Євген Демян та верстальник Володимир Громіш. По суті, силами цих людей останній номер вийшов з друку. Грошей на рахунку не було, тому я видав його на власні кошти. Попрощатися з читачами обов’язково треба – хоча б пояснити, чому так сталося. Фальцював усі 5 тисяч примірників вручну. Загалом у нас було 3 тисячі передплатників, а це більше, ніж у Команди та Спорт-Експресу . Приблизно такої ж кількості передплатників нам не вистачало для нормального функціонування. Нас мотивували листи від читачів. Коли я їздив по країні, то люди підходили і дякували, дехто плакав: Я з цією газетою 25 років прожив. Як ми далі без вас? . Втім ми вичерпали всі резерви. Сил більше не було. – Все поступово йшло до цього. – У мене випарувався ентузіазм, у хлопців також. Коштів, які давали добрі люди, вже не вистачало. Складно стало наприкінці 2015-го, коли газета втратила інвестора: Часи настали важкі, не зможемо допомагати . Ми оптимізовувалися, скорочували штатні одиниці, зарплати. – Знаю, що ви намагалися врятувати УФ і їздили по країні в пошуках інвестора. – Підтримка колег, а також, як би пафосно це не звучало, обов’язок перед читачами, гнали мене вперед. За два роки я провів близько 50-ти зустрічей. Вони могли допомогти газеті існувати – мова йшла про 1,5-2 млн гривень. Нам сильно посприяв Уманський тепличний комбінат, а також ПрАТ Оболонь в особі президента Олександра Слободяна, хоча його підприємство переживає не найкращі часи, ще декілька підприємців з Черкащини, Полтавщини, Житомирщини. Якби не вони, ми раніше закрилися б. Остання зустріч відбулася у переддень Дня Незалежності. Я був окрилений і мені здалось, що вихід знайдено. Олександр Герега виявився давнім шанувальником газети Молодь України , фактично матері Українського футболу , який народився, як додаток до Молоді . – Герега не допоміг? – Наша розмова тривала півгодини, Олександр Володимирович пригадував статті і матеріали з газети. Він сказав, що готовий укласти контракт на три роки. Попросив підготувати бізнес-план – я підготував. Але, на жаль, з якихось причин це далі не пішло. Для Гереги то були не суттєві кошти. Можливо, негативно вплинуло його оточення. Як кажуть, це був би для нього великий плюс до карми. – До кого ще їздили? – Був у багатих і дуже багатих. Дехто одразу відмовляв. Ще хтось обіцяв, хтось трішки допомагав. Завдяки цьому УФ продовжив своє життя. Був я і в очільників ФФУ. Вважаю, що Федерація могла зробити цю газету своїм органом, ми ж писали про футбол у регіонах. Колись Молодь України була комсомольським виданням, а Український футбол ратував за створення незалежної ФФУ. Вони пішли на великий конфлікт з ЦК. Людей пресували, хотіли звільнити, проте вони дотрималися своєї лінії. Український футбол має бути самодостатнім, а СРСР повинен піти у небуття – з такими меседжами працювали тодішні журналісти цих газет. – Одним з останніх цвяхів у домовину газети став потоп в офісі. – За період моєї каденції в УФ ми змінили три локації. В особливо скрутний час почали працювати з дому. Через потоп згоріло багато апаратури, документів. Наша редакція займала цокольне приміщення. Зранку зателефонував верстальник Володимир Громіш: У нас там пара стоїть . Я пожартував: Сауну організували? Як виявилося, над нашим офісом проходила тепломережа. Відбувся витік і все це полилося на столи. Ми тоді ще дурні не розуміли – роззулися і почали носити речі. А води – по кісточки . Будь-яке потрапляння струму могло нас залишити там назавжди. Взагалі ця подія стала для нас знаком Божим – все, час припиняти оренду. – Символом УФ був легендарний козак. Як саме він з’явився на титулці? – З юридичної точки зору козак прикрашав першу шпальту незаконно. Сім’я його творця, художника Володимира Дахна, звернулася до нас із вимогою прибрати козака. Колись Дахно намалював цього козака з м’ячем у редакції Молоді України і подарував головному редактору Володимиру Боденчуку. Звичайно, жодних документів на цього козака у газети не було. Лише добра воля самого художника. Хто наприкінці 80-х знав про авторські права? За результатами переговорів нам таки вдалося домовитися про його використання. При тому, що трьох козаків Дахна використовували всюди: від чіпсів до автомобілів – до усіх надійшли позови. Тільки нас не чіпали. – Кілька номерів газети виходили без козака? – Коли ми його прибрали, почалася така істерія. Поверніть козака! Що ви з ним зробили? – люди засипали нас листами і дзвонили у редакцію. Без козака УФ був не той. Він для нас – священний грааль. Ім’я – найважливіше у журналістиці, тому ним треба дорожити – Зараз ви відійшли від футболу? – Повністю. У мене це вдруге. Спочатку таке трапилося у 2010-му після 16 років на телебаченні. Просто відчув втому. Працював у прес-службі Ніни Карпачової, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Міг бути оператором, міг бути писакою – виконував усі функції. – Свій шлях у журналістику ви розпочинали не з футболу. – Якщо точніше, з футболу на мотоциклах, тобто мотоболу. Я народився у Хоролі, неподалік якого базувалася легендарна команда Нива з села Вишняки. В СРСР функціонувало близько 200 мотобольних команд, а наша Нива грала у Вищій лізі. Там були свої Пеле і Марадони – доволі непросто опанувати мотоцикл і паралельно буцати м’яч. Коли мені було 14-15 років, я писав про успіхи Ниви у районну газету і був диктором на мототреку. – З часом ви потрапили на телебачення. – Моя перша дружина працювала на українському радіо. Одного дня познайомила мене з Валентином Щербачовим. Але я не хотів працювати за протекцією. Тому пішов редактором у науковий журнал Наука и науковеденье . Намагався адаптувати цю абракадабру зрозумілою мовою, адже вчені пишуть дуже складно. Нічого не змінюй, вони ж пишуть для своїх , – пояснили мені. Далі було рекламне агентство, створення молодіжної газети. А у 1994-му Щербачов запропонував через дружину спробувати свої сили на ТБ – в редакції якраз треба було закрити штатну одиницю. Якщо поїду в Росію, то мене там посадять . Валентин Щербачов про емоції Циганика, гроші для Леоненка і найбільш освіченого гравця Динамо – Це була хороша школа життя? – Я познайомився із Сергієм Дерепою та Сергієм Савелієм. Першим зустрів мене в редакції якраз Дерепа. Подав руку, запропонував освоїтися. Потім згадував, чому зробив це: Багато років тому я також зайшов у ці двері в такому ж довгому пальто і з переляканими очима . – Ви ж починали, як коментатор? – То була не зовсім моя сфера – мені не приносило задоволення те, про що я говорив у ефірі. У коментатора язик часто біжить швидше, ніж розум, а у мене – навпаки. Ім’я – найважливіше у журналістиці, тому ним треба дорожити. У 1995-му я обрав близьку мені сферу – тоді створили ТВО Українські телевізійні новини , куди запросили чотирьох коментаторів: Валентина Щербачова, Сергія Клопова, Олену Степанищеву і мене. – Ви відповідали за новини? – Вони виходили чотири рази на день майже у кожному інформаційному випуску. Інтернету нема, є лише стрічка ІА ТАРС . А ще старий друг усіх тодішніх журналістів – телефон. Сідаєш у нашій маленькій редакційні кімнатці і крутиш диск. Зате маєш інсайди з перших уст. Це була жахлива якість – футболки і шорти бігали за футболістами – Як виникла ідея Футболу від УТН ? – Футбольное обозрение перестало транслюватися, а в нас тривав незалежний чемпіонат, який потребував оглядів та висвітлення подій. Вирішили замовляти у регіональних кореспондентів нарізки матчів. Ми ж давали відео тільки з матчів київських Динамо та ЦСКА – іншого футболу в нас не існувало. Щовечора кількахвилинні випуски спортивних новин збагачували 40-секундними оглядами. Так, це була жахлива якість S-VHS з релейних перегонів по дротах, що страшно вбивало картинку. 50% якості з’їдали – дуже часто футболки і шорти бігали за футболістами. Проте це був прорив. Люди почали дивитися новини хоча б задля того, щоб побачити, як забивалися голи у Запоріжжі, Донецьку, Тернополі чи Кременчуці. – Кореспондентів та операторів було складно знайти? – Кваліфікація колег була різною. Бувало, що з п’яти голів в об’єктив потрапляло три, адже в цей час оператор міг знімати дівчат на трибунах. Одного дня, порадившись з Валентином Щербачовим, я сів за друкарську машинку і оформив проект з назвою, яка була простою і зрозумілою – Футбол від УТН . Щербачов взяв цей папір і пішов до Зіновія Кулика, в.о. президента НТКУ. Через півгодини Валентин Васильович повернувся: Кулик сказав робити пілот . – Перший історичний випуск – це як портал у футбольне дитинство, символом якого є голос Олени Степанищевої. – Ми вирішили, що першою ведучою буде єдина жінка-коментатор нашої редакції. До речі, у мене є традиція – 21 квітня вітаю з днем народження двох своїх колег – Олену Василівну та Ігоря Циганика. Усі хокейні інсайди ми мали саме від неї, адже чоловік Олени Василівни – відомий хокеїст Анатолій Степанищев. Нещодавно вона вийшла на пенсію, мешкає у Києві. Повертаючись до теми прем’єрного випуску – я полетів на військовому літаку в Кіровоград на поєдинок Зірка – ЦСКА, а ще ми замовили сюжет з Тернополя. Додали декілька дайджестів європейських чемпіонатів, які отримали від Reuters. Перші випуски я пропустив, адже політ з футболістами ЦСКА завершився для мене запаленням легенів. Контраст спеки і холоду в літаку дався взнаки. – Якою була реакція керівництва на прем’єрний випуск? – За словами Щербачова Кулик подивився і сказав: У добрий путь! Взагалі назвав би тодішнього очільника НТКУ прогресивною людиною, хоч і далекою від футболу. Після цього щотижня ми отримували 20 хвилин у сітці мовлення. З кожним днем програма ставала все кращою. – Четверо ведучих з’являлися у кадрі почергово? – Так, намагалися працювати по черзі. Якщо Валентин Васильович десь у гімалайських експедиціях не затримувався (Усміхається). – З часом Футбол від УТН отримав цікаву заставку. На той момент ви мали скромні технічні можливості? – Ліпили з того, що було. Пам’ятаєш м’яч, який обертався на заставці? Я брав у руки редакційний м’яч з автографами футболістів Динамо і крутив на пальці. У цей час оператор його знімав. Тоді відео обрізали і зробили заставку. На жаль, зараз в мережі зовсім небагато випусків. На той момент існував дефіцит носіїв – програми записувалися на касети і накладалися одна на одну. Футбол, гімнастика, поєдинки хокейного Сокола – усе ліпили до купи. Ніхто не усвідомлював цінність записів. Я намагався купувати ці дорогі на той час касети і зберігати. Одна касета Betacam на 90 хвилин коштувала 25-30 $, що становило ледве не місячну зарплату. Відтак, єврокубкових матчів Динамо чи поєдинків збірної дійшло до наших днів обмаль. Мене страшенно болів зуб – Кличко відвіз до стоматолога – У січні 2019-го не стало Сергія Дерепи, якого часто асоціюють з коментаторськими ляпами. Ви дуже близько знали цю людину. Яким був Сергій Павлович? – Це мій вчитель і дуже справедлива людина. Ляпи? Так, вони були. Але потрібно розуміти, в яких умовах працювали коментатори. У 95% вони коментували не зі стадіону, а з темної апаратної і дивилися у маленький моніторчик. Крупних планів не існувало, треба було придивлятися, щоб розгледіти номер. Складів у вільному доступі не знайти, додаткової інформації також – вони годинами шукали її в газетах, дзвонили клубним прес-аташе, яких тоді можна було перелічити на пальцях однієї руки. Згодом у 2000-х Дерепа працював в окулярах, оскільки встиг посадити зір. Та й монітор не сильно змінився, він став тільки трошки більшим. Мого прапрадіда обміняли на 6 мисливських собак . Сергій Савелій – про найекстремальніші ефіри, коментаторські дисквалфікації і ораторський потенціал Андрія Шевченка – Нещодавно пішов у кращі світи Олександр Журахівський, автор легендарної фрази Сашко, де ж ти гуляв? – Ми познайомилися у середині 90-х і товаришували до самого кінця. За кілька тижнів до смерті я запропонував Олександру робити огляди для одного регіонального телеканалу. Він погодився і додав: Головне – дожити . На жаль, до роботи Сашко так і не приступив. Як профі Журахівський – дуже сильний. А ще чудесна і порядна людина. – З нами також немає одного з творців Футбол від УТН Сергія Клопова. – Сергій – кладезь знань. Коментував волейбол, баскетбол, гандбол і відмінно розумівся у цих видах спорту. Наші відносини були особливими. Одного разу я втомився від роботи, провів сотню прямих ефірів і відчув, що треба втекти від усього світу. То було якесь внутрішнє спустошення. Зник на місяць. Спочатку поїхав у Краснопілля на матч місцевого Явора, потім переїхав у Суми, де завис на кілька тижнів. – Хтось залягав на дно у Брюгге, а ви – в Сумах? – Десь так. Коли вінницька Нива з Олександром Іщенком приїхала на матч, ми зустрілися в готелі. Досить гуляти, повертайся до Києва , – сказав тренер. Я взявся за голову і повернувся додому. Коли подивився черговий випуск Футболу від УТН , то помітив, що мене, як ведучого, вирізали із шапки програми. Згодом виявилося, що це Клопов постарався (Усміхається). Ми ледве тоді не побилися. Насправді Сергій був доброю людиною. І це добре ілюструє один показовий випадок. – Який саме? – Йдемо по Печерську, мене страшенно болить зуб. Перепробував усі методи. Тобі треба в лікарню , – каже Сергій. Але грошей на таксі у нас нема. Проходимо повз ресторан, а там сидить Віталій Кличко. Клопов був відомим коментатором – його знали усі спортсмени. Сергій Клопов бере коментар у Валерія Яремченка Врешті, домовилися про те, що Кличко підвезе нас до лікарні. Віталій все оперативно зробив, я владнав свої справи у стоматолога. Виходжу на вулицю, а Сергій гордо заявляє: Ех, чого не зробиш заради друга?! – Ще одна епоха українського телебачення – Микола Рябов, про якого традиційно згадували коментатори. – У нас було два класних режисери: Микола Рябов та Ігор Робочек. Поїхали ми якось із Рябовим у відрядження в Барселону, а він захотів придбати сувенір, якщо точніше, то дві частини фільму про історію Другої світової війни. Ми так довго і весело їх купували, спілкувалися з продавцями на суміші англійської та німецької, що запізнилися на автобус до журналістів. Якби Бекхем подав до суду, Джулая б не впустили в Ірландію . Сергій Савелій – про підозрілі відрядження, відмову від поїздки в Росію і ризик стати наркобароном Все, це ваша остання поїздка , – зустріли нас грізно колеги. Це я про що? Про те, що треба мови знати (Усміхається). Щодо професійних якостей, то Рябов витискав з наявної техніки максимум. Він керував режисерським пультом на топовому рівні. Микола Олександрович не мав у розпорядженні 14-20 камер, як тепер. Небагато журналістів могли подискутувати з Лобановським – У 1998-му ви записали інтерв’ю з Рінатом Ахметовим. У титрах припустилися помилки і президент Шахтаря отримав прізвище відомої поетеси. – Ахматов? Я їздив у Донецьк наступного року. То було не моє інтерв’ю, а Сергія Марчевського. Ми отримали картинку і дали хибний титр. Редактора і того працівника, який набрав некоректне прізвище, потім довго лаяли. – У кожного є найбільш пам’ятні інтерв’ю. Розмова з Валерієм Лобановським – це щось унікальне? – Я ставив запитання, які він чув десяток разів. Його відповіді були занадто стриманими. Якби Валерій Васильович був більш експресивним, то сказав би мені: Чоловіче, чого ви у мене якусь фігню питаєте? Він не любив банальностей, а більшість журналістів тих часів нерідко запитували одне і те саме. От я, молодий журналіст, у нього питаю: Кубковий матч відрізняється від зустрічі в чемпіонаті? Людяність і велич Лобановського полягала в тому, що він, як мінімум, завжди відповідав. Толерантно завертав так, ніби ти і йолоп, але ж я тобі відповів…Тренеру не цікаво було чути одні і ті ж питання – більшість працювали по заготовках з листочка, в тому числі і я. Зовсім небагато журналістів могли з ним подискутувати. А він же людина, теж хотів спілкування. Зараз, можливо, я запитував би його глибше і більш фахово. – З ким було спілкуватися найцікавіше? – З Мироном Маркевичем, коли він розкривається. Поки Мирон Богданович закритий, то відповідає шаблонно. Цікавим був Йожеф Сабо – не знаєш, про що він скаже наступної миті. Пізнавальними були розмови із Сергієм Морозовим, який сегментував свої відповіді, з В’ячеславом Грозним. А ще з прем’єр-міністром та головою ФФУ Валерієм Пустовойтенком. У приймальні чекали міністри, а ми з Оленою Степанищевою у цей час слухали розлогі розповіді Пустовойтенка. Можливо, таким чином він розвіювався від державницьких справ і розслаблявся хоч на мить. – Теперішні футболісти нечасто йдуть на контакт. Попереднє покоління було ще більш закритим? – Таких було багато і тоді. Не давав інтерв’ю Олег Гусєв. Зараз це важко уявити, та Сергія Мізіна і Володимира Шарана також нелегко було переконати. Завжди просто було з комунікабельним Сергієм Ковальцем, який відповідав на запитання після будь-яких матчів. Хоча багато залежить від журналіста. Ті ж Циганик та Вацко могли розговорити усіх. – Ви розуміли, що ці хлопці з часом стануть топовими фахівцями? – Вацко приїхав до Києва вже сформованим. Циганик прийшов на практику у 2000 році. Коли ера Футболу від УТН закінчилася, то на проміжному етапі створили програму Футбол як футбол . Наступним етапом став Наш футбол , де працювали Сергій Голяченко та, власне, Циганик. Після цієї практики Ігор поїхав додому, а згодом нам був потрібен журналіст. Ігор здався мені ідеальною кандидатурою. Підбігаю до Лужного, а він: Відчепись – там Гусін йде . Ігор Циганик – про Профутбол , Коломойського і зраду Мораєса Циганик – трудоголік. Ми розробляли багато тем і сюжетів. Один з найбільш яскравих – про катастрофу ташкентського Пахтакора. Ігор провів величезну роботу і підготував дуже масштабний матеріал. Ключовим моментом став вибір журналістів, які мали робити репортажі з Португалії про Євро-2004. – Циганик був у числі фаворитів? – Коли Ігор не побачив себе у списку, то був дуже розчарованим. Він навіть пообіцяв запустити у мене стільцем. Довів я його. – Це ж трохи дивно, що ви не зробили ставку на свого провідного журналіста. – Коли людина працює, то хоче мати певний бонус. Для тодішніх журналістів таким бонусом була поїздка за кордон. А в Португалії треба було перебувати протягом двох тижнів: ти живеш, робиш репортажі, працюєш в ефірі, кайфуєш від роботи. Чому я так зробив? Існувала проблема з коментаторами, які мали працювати з Києва на трансляціях матчів. Мені захотілося спробувати Циганика та Павла Черепіна. Це було важливо, адже вони мали закривати весь чемпіонат. – Ви намагалися пояснити, чому так зробили? – Сказав йому: Ігоре, з мого боку це неправильно. Розумію, що ти мав їхати. Та, як на мене, ти принесеш набагато більшу користь тут: і для телеканалу, і для себе . – Циганику довелося змиритися? – Кілька днів не розмовляв зі мною, а потім заспокоївся. У перших матчах йому не все вдавалося і я навіть трохи отримав на горіхи від керівництва: Це ж ти його поставив. Ще раз таке трапиться – будете вдвох роботу шукати! Однак з кожним ефіром він додавав і до кінця чемпіонату Циганик та Черепін стали повноцінними коментаторами. А згодом і обличчям програми Наш футбол . – До ери Циганика та Черепіна Наш футбол вів Сергій Голяченко. Його фраза Завжди влучайте в дев’ятку і ніколи не потрапляйте в офсайд стала легендарною. – Він і після них вів. Сергій двічі повертався на канал. А з приводу фрази – то була фішка Голяченка. Скільки ми не боролися, скільки не просили… – А ви боролися з цим? – Казали: Сергію, треба бути більш різноманітним . Він щось там змінював, але все одно закінчував своєю дев’яткою і офсайдом (Усміхається). Згодом ми змирилися. Голяченко – унікальна особистість, актор за професією. Юність провів у динамівській школі і прекрасно грав у футбол. Ми взагалі тоді мали надзвичайно сильну команду. У Голяченка був фантастичний удар! Чую голос Суркіса з телефону: Сергію, для чого ви так робите? – Український футбол 90-х інколи вражав абсолютно дикими випадками. У 1997-му в Запоріжжі вас банально заблокували працівники міліції і не дозволяли працювати. – Це траплялося не лише там. Щоправда, бувало таке, що в обличчя впізнавали і навіть не доводилося показувати документи. У Кіровограді взагалі не пропускали на стадіон. Акредитація? Редакційне посвідчення? Вони не діють – плати за квиток. Я розповів про це тренеру Зірки Олександру Іщенку. Ох і скандал розгорівся – після цього жодних питань у місті не виникало. Мав певні проблеми у Полтаві. У Запоріжжі колись Маркевич допомагав і визволяв з полону охорони. Зрештою, ставлюся з розумінням до такого. Телезірка ти чи ні – по цимбалах. Кожен виконує свою роботу. – Куди любили їздити у відрядження? – Подобалося у Донецьку та Полтаві. Дуже любив Львів, Тернопіль та Івано-Франківськ. З 1999-го по 2000-й я провів у дорозі понад 200 днів. Міг за тиждень відпрацювати у трьох містах: Кривий Ріг, Львів, Луцьк в одній подорожі. – Після ефірів вам часто телефонували? Не те, щоб з погрозами, скоріше, з рекомендаціями так більше не робити… – Погрози були, проте не мені. Одного разу Сергій Клопов наїхав на Йожефа Сабо, який очолював національну збірну. Сюжет був абсолютно розгромним – тепер це називається хейтерством. Можливо, Сергію дали таку вказівку – не знаю. Зазвичай у сюжети колег ми не лізли. Знаю тільки, що голова ФФУ Пустовойтенко та віце-президент ФФУ Григорій Суркіс мали різне бачення щодо роботи Сабо. Після ефіру заходжу в редакційну кімнату. Картина – сидить Клопов і тримає слухавку біля вуха. На відстані п’яти метрів чую голос із телефону Григорія Михайловича: Сергію, для чого ви так робите? Чому так однобоко? Коломойський диктує: 067-466-46-46 . І я розумію – це телефон Суркіса! Ігор Циганик – про містику, Путіна і Гітлера – Реакція Клопова? – Весь блідий, щось намагається відповісти. У підсумку, Суркіс кинув слухавку. Клопов ще хвилину сидів зажурений з телефоном у руках, звідки тільки було чутно короткі гудки біп , біп . Тоді мій колега видає одну фразу: Сергію, ти мене проведеш? Все завершилося благополучно – не думаю, що хтось міг би фізично впливати. Щоправда, я теж не розумів, чому Клопов проїхався по Сабо, як паровоз. – У 2001-му Динамо та Шахтар йшли нога в ногу і гірники могли вперше завоювати чемпіонство. За три тури до фінішу кияни у Запоріжжі скандально перемогли Металург Маркевича 1:0. Долю зустрічі вирішив гол Флоріна Черната, який складно назвати чистим . Зате згодом у Футболі від УТН довелося малювати легендарний комп’ютерний гол . – Ох… Мені соромно за той гол, за той момент. Як казав один персонаж, все відбулося по-дебільному . Цього не можна було давати, однак на той момент наді мною у програмі було кілька людей, які сказали, що це має бути. Мені варто було або піти, або погодитися. Я погодився. Зробив це, бо від керівників залежала доля двох десятків простих працівників. Сюжет було змонтовано так, що Ахметов виглядав неадекватно – Ситуацій, коли доводилося йти наперекір, теж вистачало? – У 2000-му Рінат Ахметов скликав прес-конференцію, де вперше заговорив про системний конфлікт інтересів. Потім я мав 10-хвилинну розмову з президентом Шахтаря. Він дуже сумнівався, що цей сюжет піде в ефір. Фактично нас сприймали, як просуркісівську програму. Хоча Ахметов ставився до нас нормально. Можете не сумніватися – все буде в ефірі , – відповів я йому. До речі, тоді Рінат Леонідович запитував мене про буденні і навіть життєві аспекти. Ми спілкувалися про журналістику і мені здалося, що він задумався про створення власної футбольної програми. – За підсумками тієї прес-конференції ви таки зробили сюжет? – Ним цікавилося усе керівництво НТКУ. Кінцеву редакцію робили інші люди. Коли я побачив матеріал на виході, то дуже здивувався. Закадровий текст і авторські речі залишилися. А от синхрон Ахметова був змонтований таким чином, що він виглядав трохи неадекватною людиною. Коли журналісти монтують, то прибирають усі ці заїкання спікера. А тут були суцільні і , а , и . На свій страх і ризик я переробив його. – Якими були наслідки? – Я мав багато неприємностей. Але хотів дати об’єктивну інформацію. Хоча виникало чимало ситуацій, коли було соромно перед глядачем. – Валентин Щербачов згадував, як в одному з перших коментаторських ефірів змушений був ходити поруч з полем. Замість теплого чаю йому запропонували зігрітися коньяком. У вас траплялися схожі казуси? – Я поїхав у одне з найбільш комфортних міст – Івано-Франківськ. Дивлюся у готелі випуск спортивних новин. В кадрі Сергій Дерепа розповідає про черговий тур чемпіонату. Паралельно показують табличку з результатами. А там замість двох Нив, тернопільської та вінницької – три Ниви: дві тернопільські та одна вінницька. Сергій Павлович усе це читає, але потім сам бачить – щось пішло не так. Бувало й таке, що під картинку гри тернопільської Ниви та запорізького Торпедо розповідають про поєдинок вінницької Ниви та запорізького Металурга. Тур відбувався в один день, а відео ми отримували перед самим випуском – доводилося все це миттєво переганяти, начитувати і давати в ефір. – Ми з вами говорили про замкнутих футболістів. Ще складніше зробити інтерв’ю із суддями. У ті часи теж так було? – Було простіше. Я брав інтерв’ю в Онуфера, Мельничука, Татуляна, Шебека. З одним арбітром, до речі, пов’язана цікава історія. На матчі Сталь – Динамо в Алчевську моя камера фактично була єдиною. Кияни без проблем виграли, але один з голів у ворота господарів був лівим . Наступного дня після гри той суддя зустрічав мене на вокзалі і просив, щоб я не давав відеозапис у ефір. – Все одно дали? – Звичайно. А як інакше?


Latest News
Hashtags:   

соромно

 | 

Динамо

 | 

забило

 | 

найганебніший

 | 

своїй

 | 

історії

 | 
Most Popular (6 hours)

Most Popular (24 hours)

Most Popular (a week)

Sources