Friday 21 February 2020
Home      All news      Contact us      украинский
24tv.ua - 7 days ago

Україна як комп’ютерна гра

Відомо, що комп’ютерні ігри – це до деталей прописані коди та програмні модулі. Зрозуміло, що вони можуть розвивати стратегічне мислення та просторову уяву, а ще відточувати до автоматизму швидкість реакції. Але скільки б не бавитися, якими б вправними гравцями не ставати, у стратегічних іграх не вдасться вийти за межі чітко заданого алгоритму. Крім того, у віртуальному світі ігор не вдасться спроектувати вплив на події моралі, етики, людських емоцій. А отже, досвід, набутий у стратегічних комп’ютерних іграх, може бути не тільки цікавим, а й шкідливим, навіть дуже шкідливим. Сьогодні спробуємо розібратися в тому, якими передбачуваними для великих маніпуляторів можемо виявитися ми, люди ХХІ століття. Скільки пасток та викликів може чигати на нас у віртуальному світі, і як це позначається на реаліях нашого щоденного життя. Перше, що треба зазначити: віртуальний світ може провокувати неадекватне сприйняття дійсності, робити нездатними реагувати на нагальні виклики сучасності. Занурені у віртуальний світ люди можуть часто поводитися так, ніби за замовчуванням мають ще десяток життів у запасі. Не вдалося добре стартувати, «підстрелили» на злеті, занадто захопилися накопиченням «золота» і не подбали про «воїнів», «вороги» наблизилися впритул і загрожують вбити? Не біда. Можна перезапустити гру і все розпочати наново. З тією відмінністю, що в реальному житті нічого не вдасться перезапустити, перевести в первинний стан або легко змінити базові речі. Відповідно, життя у віртуальному світі привчає українців сприймати дійсність як симулякр або імітацію. А це в їхній інфантильній уяві може безмежно «розширювати» можливості, яких насправді не існує. Яскравим прикладом таких проявів можуть бути останні парламентські вибори. Скільки жовчі й ненависті вилили інтелектуали, політичні активісти та й просто прихильники п’ятого президента на нову «президентську» партію. У хід пішло все, зокрема звинувачення в намірах демонтувати українську державність і в бажанні капітулювати перед країною-агресором. Складалося враження, що Зеленський йде перемагати, щоб потім занапастити. Розхитували так, ніби в України, якщо не обрати нову президентську силу, існують просто веселкові перспективи. Ніби необрання в парламент «Слуги народу» є гарантією вирішення усіх проблем та ліквідації усіляких загроз. І так «по наїждженій» гатили і гатять по цій силі, яка тепер намагається, вправно чи ні, виводити Україну зі страхітливої кризи. Зазначу, що роблять це справжні патріоти в повному суголоссі, на їхню ж думку, з найбільшими ворогами України – партією Віктора Медведчука. І це єднання нібито патріотів з відверто проросійськими «медведчуківцями», як на олігархічних телеканалах, так і під час голосування у Верховній Раді, показує, що і одним, і другим йшлося не про Україну, а про збереження кланово-олігархічної системи і себе в ній. Оскільки і одні, і другі останні майже тридцять років є найважливішими ланками цієї порочної Системи. А Україна тут – тільки прикриття, рамкові умови для реалізації своїх злочинних кланів. Але повернімося до нашої «гри». Відповідно до пропагандистських посилів партії «Європейська солідарність», особливо часів виборчих перегонів, більш ворожої сили, ніж осоружна «Слуга народу», не існує. Для цього типу патріотів з якогось дива зовсім перестала існувати загроза, яка виходила з боку колишніх «регіоналів» та їхньої «медведчуківської» квінтесенції – Опозиційної платформи «За життя». А загроза була більш ніж реальною, якщо подивитися на електоральний успіх цього угруповання в масштабах цілої країни. Тобто якби на виборах до Верховної Ради не виявилося партії «Слуга народу», то переможцем у загальноукраїнському масштабі стала б Опозиційна платформа «За життя». Партія, яка виступає за союз з країною-агресором і лідери якої дотепер літають за циркулярними вказівками особисто до Путіна. Подумаймо над тим, що чекало б Україну, якби найбільшою політичною силою стала партія на чолі з Віктором Медведчуком, котрий відверто заявляє, що «альтернативи Мінським угодам нема». Тобто разом із Путіним він хоче примусити Україну виконувати по-справжньому капітулянтські умови. А патріоти, лідер яких підписав ці умови про капітуляцію (знаємо про такий був складний час і обставини), і надалі горлають, що найбільша небезпека виходить від команди молодого президента. Солідаризуючись у цій боротьбі проти Зеленського з найлютішими ворогами України, вишукуючи найменші «блохи» та похибки, піднімаючи до рівня національного свята промахи і помилки, невже ці люди думають, що цим вони рятують державу? За такою логікою складається враження, що найбільшим ворогом України є людина, за яку проголосували 73% активних громадян. І, щоб довести цим громадянам, що вони помилилися, не обравши на другий термін старого президента, їм згодиться навіть повний крах України. Люди з віртуалізованою свідомістю та вірою в десять наступних «життів» України за замовчуванням можуть остаточно поховати перспективи української держави. Бо якщо уявити, що новій команді нічого вдасться і здійсняться всі макабричні пророцтва злостивців, то що ми в підсумку отримаємо? Розвал і руїну. Здається, саме цього і прагнуть засліплені люттю за «образу» свого кумира патріоти. Якщо провалиться план Зеленського, то провалиться й Україна. З-під її уламків вже буде не вибратися. Ми не в комп’ютерній грі, і в нас нема в запасі ні чудових варіантів, ні кількох «життів». Розхитування тільки на користь п’ятому президентові, який за допомогою подібних маніпуляцій намагається уникнути відповідальності. І політичній силі Віктора Медведчука, яка в результаті краху принесе великий і ласий шматок України до ніг Владіміра Путіна.


Latest News
Hashtags:   

Україна

 | 

ютерна

 | 
Most Popular (6 hours)

Most Popular (24 hours)

Most Popular (a week)

Sources